«Лиш боротись — значить жить!» — Іван Франко. Історія героя проєкту Василя Демитера, начальника Миколаївської підстанції«Укренерго» 

Понад рік енергетики тримають гідну оборону на своєму енергетичному фронті. Під крижаним дощем, у багнюці, усвідомлюючи, що вони є ціллю російських атак, 24/7 герої не лишають свої позиції та несуть світло людям, щоразу відновлюючи зруйноване обладнання.  

“Важко було навесні минулого року, коли в село майже зайшли рашисти. Вони на танках до річки Інгулець доїхали й згори дивились на нас, дулами у різні боки. Ми з хлопцями на підстанції були, сподівались, що по нам стріляти не будуть – марно. Добре, що вирішили перестрахуватись і піти до укриття. Щойно спустились – як почали гатити з танків прямо по нас. Гул стояв. Підстанція тоді вперше стала “на нуль”. 10 днів підстанція не мала живлення навіть для власних потреб, приїхати до нас ніхто не міг. Та ми все тримали напоготові, щоб включитись, щойно буде можливість», — розповідає про початок війни Василь Демитер.  

16 квітня 1998 року, у день створення НЕК «Укренерго», пан Василь став начальником підстанції, з того часу – незмінний її очільник. Хоча зізнається: в енергетику потрапив випадково, адже першу освіту здобув у Слов’янському авіаційно-технічному училищі цивільної авіації та кілька років працював в авіазагоні електротехніком. Через кризові часи в авіації у 1994 році прийшов працювати електромонтером на підстанцію, а вже за пів року став майстром. Про те, щоб керувати енергооб’єктом, Василь Федорович не мріяв, та за 4 роки погодився на пропозицію підвищення і дотепер хазяйнує на підстанції. Жодного разу не пожалкував про зміну професії та не мав сумнівів щодо правильності вибору, навіть у цьому, найскладнішому для українців році, коли ворожі танки стояли за кілька метрів від підстанції.  

Залишити рідне село і підстанцію та виїхати у більш спокійне місце – про це навіть не думав. Попри небезпеку, працювати не припиняли, навіть коли знаходились на лінії фронту. Цілодобово чергували, зробили собі буржуйку, включали генератор. Всі були впевнені у нашій Перемозі. Після кількох атак на підстанцію настрій не змінився. Всі на місті, всі працюють.   

«Вдруге нас обстріляли з “градів”, знайшли на території 8 знарядь. Багато шкоди наробили. Згодом “гради” через підстанцію літали близько місяця: з одного пагорба – наші, з другого – рашисти, а ми посередині. 

“Прилітали” три ракети й два “шахеди”. Руйнувань багато, та головне, що всі живі та здорові. Я не з чутливих, проте серце кров’ю обливалося, як бачив, що обладнання палає, що знов зруйновано те, у що вкладено стільки сил. Роботи багато. Ремонтуємо, що можемо і як можемо, щоб воно працювало. Багато чого самі зробили, допомагали хлопці з інших відділів, зараз підрядник працює». 

Часті повітряні тривоги заважають процесу відновлення: щоразу роботи припиняються, щоб не ризикувати життям людей. Всі йдуть до укриття, а по відбою знов беруться до справ. Василь Федорович по-господарськи проводить огляд об’єкта, знає кожен гвинтик. Адже все має бути на своєму місці. Навіть після навали танків, обстрілу з градів і прильотів ракет і «шахедів» на підстанції порядок: побілені бордюри, підрізані дерева, забиті вікна і тричі перекритий дах. Груди металобрухту від залишків обстріляного обладнання – і ті знаходяться на суворо визначеному місці, чекаючи на подальше сортування та вивезення. Що можна було відремонтувати – хлопці вже зробили. З п’яти вимикачів, які було зруйновано під час останньої атаки, власними силами зібрали один робочий. З дверей, що вибуховою хвилею позривало з петель, змайстрували полички.  

«Ми не маємо права опускати руки, це наша рідна земля, наша підстанція. Треба робити, по-іншому не можна. Бачу, як змінюється Компанія, пам’ятаю, як було важко у 90-ті, пережили багато трансформацій і реорганізацій. Це завжди складно. Останній рік був дуже тяжким, але колектив як родина, підтримуємо один одного. Ніхто не каже, що не хочу, не буду робити, ніхто не тікає. І після Перемоги ми все відбудуємо, зробимо ще краще, ніж було”. 

Художник Гончаренко Юрій — Член Національної спілки художників України (НСХУ).
Дізнатися більше про художника тут.

#Nezlamni_герої