Саундпродюсером пісні проєкту «Незламні діти» є Вадим Лисиця який співпрацював з «Потап і Настя», ПТП, MOZGI, NK, LOBODA, Alyosha, «Время и Стекло», Олею Поляковою, ALEKSEEV, Златою Огнєвіч, Наталією Могилевською, Ані Лорак, Андрієм Данилко, Віталієм Козловським, MOZGI, Владом Дарвіном, Олександром Рибаком, Володимиром Гришко, Іриною Білик та іншими.
Вадим демонструє універсальність у різних музичних жанрах і має особливу захопленість джазом. Також має досвід аранжування і компонування музики як для оркестрів і музичних груп, так і для сольних виконавців.
Був залучений як саундпродюсер M1 Music Awards у трьох послідовних роках — 2017, 2018 і 2019, а також телевізійних проєктів «Фабрика зірок -2», «Х-фактор» (Сезон 9 та 10). Є засновником студії звукозапису Foxxstudios.
Ранок 24 лютого застиг Джамалу в Україні. Вона, як і всі матері, змушена була рятувати дітей. Після подолання початкового шоку, співачка використала всю свою вокальну силу, щоб привернути увагу світу до трагедії в Україні. За останні місяці Джамала активно подорожує по різних країнах, де вона розповідає про важкість війни та збирає допомогу. Вже на першому зі своїх виступів вона зуміла зібрати значну суму грошей — 60 мільйонів євро.
Співачка зібрала десятки мільйонів доларів на потреби українців, виступала навіть тоді, коли будо важко. Її діти вже п’яте покоління, яке має тікати від російської агресії. Гастролі це велика справа, але вони також мають свою ціну, адже через них артистка змушена довго не бачитись з родиною.
У 2017 році «Укрпошта» випустила поштову марку з її зображенням. Перемога на Євробаченні зробила співачку відомою в Україні та показала її вагомість, зробивши її символом.
Джамала увійшла до топ 100 успішних жінок України 2021 року за версією журналу Новий час.
В рамках проєкту «Nezlamni.UA» тісно співпрацюємо з видатним українським діячем Ігорем Курилівим, який є українським диригентом, продюсером та культурно-громадським діячем.
Нещодавно, 20.09.2023 в Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого відбулася його презентація книги «За аріадною ниткою». Автор вирізняється тим, що пише поезію з глибокими та проникливими думками, в цьому переконалися присутні друзі під час читання віршів на творчому вечорі.
Неймовірно, що Ігор Володимирович за 50 років творчої праці спочатку відбувся як особистість на творчій ниві в музичній сфері — впродовж 19 років (1995-2014) був диригентом концертних програм Софії Ротару, нині керівник Національного заслуженого академічного народного хору України імені Григорія Верьовки. А кілька років тому став письменником. Це третя видана книга у відповідному жанрі. Хоча в планах на майбутнє — перейти на прозу.
Від імені БФ «Культура.UA» привітала автора з виходом книги Ольга Коц (медіавідділ).
Ця історія підкорила весь світ, яка ще раз доказує, що життя перемагає смерть. Повномасштабне вторгнення, паніка, страх, пошук більш безпечного місця, всі почали масово виїжджати. Під обстріли та вибухи, команда Харківського обласного перинатального центру під керівництвом Ірини Кондратової продовжили надавати допомогу вагітним, приймати пологи, оперувати та рятувати нові життя.
За її мужністю слідкував весь світ, саме їй на добу відомий ексфутболіст Девід Бекхем віддав свій інстаграм, де вона показала світові, як народжують дітей у місті під бомбардуваннями та обстрілами. Потрібна була також допомога, через припинення постачання в медичні заклади, щоб зібрати гроші на обладнання для немовлят.
Окрім постійних обстрілів були проблеми з електроенергією, всі реанімаційні інкубатори з малюками необхідно було контролювати та підтримувати вручну подачу кисню. Медперсонал навіть спав на підлозі поруч з дітьми, бо від деяких новонароджених просто не можна було відходити.
Ірина Кондратова увійшла до списку «100 жінок 2022 року» за версією ВВС. Як каже Ірина це не тільки її заслуга, а і її команди, яка попри все, не поїхала, а залишилася.
Художник Вітер Валерій — Заслужений художник України та Член Національної спілки художників України (НСХУ). Дізнатися більше про художника тут.
25 лютого 2022 року українські війська підірвали дамбу на в’їзді у Демидів, біля села Козаровичі та міст через річку Ірпінь, щоб зупинити ворога. Сталося затоплення та Демидів опинився під окупацією.
Євген Варава є волонтером Червоний Хрест України, який відважно займався евакуацією цивільних людей через водну переправу з тимчасово окупованої території. Червоний Хрест України є найбільша гуманітарна організація в Україні, яка вже 105 років проводить діяльність відповідно до свого статуту та законодавства України. Складається з 24 обласних та понад 200 районних організацій, де працює понад 8000 волонтерів та 1500 співробітників. Усі співробітники та волонтери Червоного Хреста України кожен день, наражаючи себе на небезпеку, працюють для порятунку та допомоги населенню, яке постраждало в результаті війни на території України. З початку повномасштабного вторгнення Червоний Хрест України допоміг понад 10 мільйонам українців і продовжує допомагати надалі.
Зі слів Євгена Варави «Одного дня нам довелось заходити на непідконтрольну територію, щоб допомогти волонтерам, що працювали в Демидові, переправити до місця евакуації важкопоранених, які потребували термінової госпіталізації.
Замість чотирьох людей нам вдалось вивезти п’ять осіб. На картині як раз зображено момент евакуації через переправу одного з тих постраждалих. Наскільки я пам’ятаю, цей чоловік отримав чисельні осколкові поранення внаслідок вибуху. Багато з уламків не вдалось витягнути на місці і чоловік потребував хірургічного втручання. Тоді він тримався дуже мужньо і всю дорогу до лікарні терпів біль.
На переправу нам дозволили виїхати лише одним авто і лише на п’ять хвилин. Момент евакуації якраз збігся з початком загострення ситуації, тому нам терміново довелось вантажити всіх та тікати. Людей в одну кабіну набилось просто неміряно і один з волонтерів вирішив віддати своє місце дідусю з підозрою на інсульт, а сам пішов до позицій пішки. Все закінчилось добре, а людей поза зоною обстрілу перевантажили по машинах, волонтера забрали і всі вчасно були доставлені до лікарських закладів».
Художник Вітер Валерій — Заслужений художник України та Член Національної спілки художників України (НСХУ). Дізнатися більше про художника тут.
Ярослава Пальчик – альтруїст, людина з відкритою душею. Справа її життя – психологічна допомога дітям, понад 12 років вона була зосереджена на роботі з особливими дітками — дітками з ДЦП, в неї був власний кабінет в Бучі. Але одного дня над будинком, де проживала Ярослава, збили ворожий літак, вона була змушена все покинути.
Після чорної смуги завжди наступає біла. На інтерв’ю для чеського телебачення доля звела Ярославу з Катериною, координатором благодійного фонду «Рокада» міста Житомир, зараз вони співпрацюють. Тепер Ярослава допомагає не тільки дітям, а й дорослим в адаптації до нових реалій, проводить тренінги для реабілітологів інклюзивно-ресурсних центрів Житомирської області, а також для батьків, які виховують дітей з ДЦП.
Жінка-прикордонниця Людмила Кравчук пережила Маріуполь і живою повернулася з полону окупантів. У прикордонну службу прийшла добровільно після роботи психологом у школі. Була інспектором-фельдшером на кордоні на Волині в ДПСУ. Коли підписувала перший контакт, була впевнена, що треба їхати на Схід, але не могла, бо сама виховувала двох доньок, а вони ще маленькі.
У серпні 2021 року написали рапорт і вона чекала на ротацію. Доїхав до села Сартань, що під Маріуполем. «До повномасштабного вторгнення вибухи було чути постійно щодня. Пригадую, коли я приїжджав, а були якісь свята, і люди завжди бажали один одному миру на них. Для мене було чітко помітно, чим вони відрізняються від нас із західної частини України», – розповідає Людмила.24 лютого 2022 року прилетіла авіація, сильно бомбили. До середини березня 2022 року жінка евакуювала поранених з околиць Маріуполя, а коли розбомбили госпіталь, почала рятувати поранених на металургійному заводі ім. Ілліча. Працювали в бункерах, робили операції по 15- 20 годин на день для порятунку людей. Щодня були ампутації рук, ніг, а то й двох кінцівок одразу. Кожна справа була важкою. І я навіть не уявляю, як ми це зробили. У чоловіка вогнепальне поранення голови. Чоловік вижив. При цьому доводилося постійно переходити з бункера в бункер, змінювати локації.
У середині квітня перебувати в Маріуполі ставало дедалі важче: закінчувалися запаси медикаментів, їжі та води. Виїхати з міста було неможливо. Тоді вирішили прориватися або здатися ворогові. Кожен вибирав самостійно. Людмила не сумнівалася. Вона відмовилася здаватися окупантам.»Я підійшла до деяких військовослужбовців і запитала: яке рішення ви прийняли? — ми вийдемо. — Візьміть мене з собою, я залишилася одна прикордонниця. Ми домовилися, що якщо вас поранять або щось станеться ніхто не буде вертатись, кожен взяв відповідальність за своє життя». Потім її схопили. За іронією долі, спочатку її вивезли в село Сартана, але воно вже було під контролем окупантів. Там у бункері вона була разом з іншими медиками та захисниками Маріуполя. Це були просто бетонні ангари. Без вікон. Було надзвичайно холодно. Шов дощу. Потім була Оленівка, СІЗО в Таганрозі і жіноча колонія в Курській області. Окупанти постійно чинили моральний тиск на українських полонених.
У жовтні 2022 року Людмила повернулася з полону. Її звільнили в рамках масштабного обміну, коли додому повернулися більше сотні військовополонених жінок. Ми так переживали, щоб нічого не зламалося. «Дзвоню, а донька каже: — Вибачте, в мене не записаний ваш номер, тому я не знаю, хто це дзвонить. «Доця, це твоя мама».
Вона кілька місяців лікувалася. Але знову повернулася на службу. Отримала орден «За мужність» ІІІ ступеня від Президента України. Художник Гончаренко Юрій — Член Національної спілки художників України (НСХУ).
На початку широкомасштабного вторгнення російські війська дуже швидко просувались по території Луганської області і, наблизившись до великих міст (Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Рубіжне, Кремінна), почали масово завдавати ударів авіацією та артилерією по об’єктах інфраструктури та жилим кварталам, що призводило до жертв серед місцевого населення.
Керівництвом Луганської військово-цивільної адміністрації було прийнято рішення про евакуацію місцевого населення. Відразу ж постало питання з логістикою, так як покинути зону бойових дій намагались тисячі мирних жителів. Потяги і колони транспорту піддавались обстрілам з боку російських військ. Через активні бойові дії і постійні обстріли з боку росії, а також атаки на транспортну логістику Луганської області, місцеві жителі опинились в скрутному становищі через різкий дефіцит продуктів харчування та медикаментів.
На початку березня 2022 року Віктор Левченко разом з патрульними за підтримки місцевого самоврядування і волонтерів організували гуманітарний штаб на базі адміністративної будівлі управління патрульної поліції в Луганській області. Патрульні доставляли найнеобхідніші продукти до бомбосховищ Сєвєродонецька, Лисичанська та Рубіжного де від ворожого вогню переховувались десятки тисяч мешканців міст. Також патрульні збирали інформацію про громадян, які були не в змозі самотужки діставатись до бомбосховищ і переховувались в укриттях власних домівок, формували за потребою гуманітарні пакунки і доставляли адресно.
Патрульні поліцейські Луганської області під керівництвом Віктора Левченка з самого початку брали активну участь в евакуації, сівши за кермо евакуаційних автобусів і виїжджаючи до найнебезпечніших районів для порятунку мирного населення.. Так 17 березня патрульними було проведено евакуацію з м. Попасна, в якому вже йшли активні бої, автобуси потрапили під мінометний обстріл і були пошкоджені, жертв вдалось уникнути.
Щодня патрульні виїжджали до прифронтових населених пунктів Луганської області (Рубіжне, Сєвєродонецьк, Лисичанськ, Гірське, Золоте, Тошківка, Нижнє, Попасна, Комишуваха, Привілля та ін.), рятуючи місцевих мешканців. Активна евакуація тривала до 30 травня, поки в евакуаційний транспорт не влучила ворожа артилерія, від якої загинув французький журналіст Фредерік Леклерк-Імхофф, а поранення отримало троє патрульних, включаючи Віктора Левченко.
Загалом, завдяки спільним зусиллям всіх служб (ЛОВЦА, Патрульна поліція, Національна поліція, ДСНС, Національна гвардія, ТРО та ін.) за цей період було врятовано понад 40 000 мешканців Луганської області.
В червні 2022 року після лікування важкої контузії, отриманої в результаті обстрілу під час евакуації мирних жителів з Лисичанська, Віктор вступив до групи розвідки бойового підрозділу зведеного загону ДПП «Хижаки», що в той час в складі сил оборони України приймав участь у звільненні Херсонщини. Разом з побратимами брав участь в боях за Лозове, Андріївку, Сухий ставок, Давидів брід. З початком операції зі звільнення Харківщини і Донеччини (Слобожанський контрнаступ) Віктор з частиною підрозділу був передислокований на схід, де «Хижаки» разом з силами оборони України звільняли Балаклію, Ізюм, Яцьківку, Рубці, Рідкодуб, Нове, Лиман.
В травні 2023 року створив групу операторів ударних fpv дронів «Робокопи» в складі роти розвідки зведеного загону ДПП «Хижаки». Група складається з патрульних поліцейських Луганської області.Нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». Лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (2022).
Художниця Кирилова Олександра — Член Національної спілки художників України (НСХУ).
Це історія про Сергія Носача, оператора газорозподільної станції та оператора газотранспортної системи України. Ворог не припиняє спроби знищити будь-яке селище чи місто, до якого можуть дотягнутися його криваві кігті. Постійні обстріли, атаки, вибухи, руйнування. Разом із ЗСУ захищають життя мирних мешканців і енергетики, газовики. Працівники Оператора ГТС України щодня ризикують життям, аби люди мали газ, тепло, світло. Один з них – Сергій Носач, оператор газорозподільної станції в одному з містечок Харківщини.
Цей край, ненависний ворогу і дуже дорогий для нас, досі під нещадними обстрілами. Тож коли в результаті чергової атаки був пошкоджений газопровід, Сергій під вибухи снарядів долав кілометри, щоб дістатися до кранів ГРС. Їх потрібно було терміново перемикнути, бо від цього залежала швидкість виконання аварійно-відновлювальних робіт, а значить, безпека і стабільне постачання газу тим, хто не залишив рідну Харківщину. Сергій, як справжній герой, у найважчі часи не покидав своє робоче місце, навіть коли його власна домівка зазнала обстрілів. Відвага, сумління, відповідальність, скромність цього професіонала є прикладом для багатьох.
«Відверто кажучи, я не вважаю себе героєм. Герої – це ті, хто в окопах знищують ворога, боронять нашу державу. Я працюю на газорозподільній станції вже 15 років. Коли Дергачі інтенсивно обстрілювали, я лишився сам. Розумієте, я у цій справі, наче риба в воді. Продовжував працювати сам, бо треба було забезпечувати людей блакитним паливом. Понад 4 місяці я працював на станції один. Хоча в перші місяці вторгнення я був без сил. Двічі ледь не загинув під час обстрілу. Одного разу ракета поцілила мені у двір, розворотило авто та все поруч. Будинок ледь вцілів. Іншого разу – йшов на роботу, почув свист, впав на землю і метрах в двадцяти прилетіло. Якби не ліг, могло б просто понівечити уламками. Знаєте, що мотивувало? В мене було два пси, ще два жили на станції. А під час масованих обстрілів прибилися ще двоє. Коли ти дивишся на ці перелякані очі, що просять допомоги та дивляться на тебе з надією, хочеться далі жити для них. З шістьма собаками ми і переживали найстрашніші часи. Ховалися у хаті де найтовщі стіни та чекали, коли все вщухне. У нас в селищах не так багато людей лишилося. Переважна більшість – бабусі та дідусі. От як їх залишити без газу? Заради односельців та нашої перемоги, я і працював, і працюватиму далі».
Із перших днів великої війни співробітники ОГТСУ опинилися в найгарячіших точках. Попри небезпеку, вони мужньо та без сумнівів виконують свій професійний обов’язок у надскладних умовах. А ще – підтримують захисників, волонтерять, допомагають усім, хто потребує допомоги. Війна щодня доводить просту істину: наші співвітчизники – найцінніший скарб держави, бо мають сміливість та силу духу.
Художниця Корнійчук Катерина — Член Національної спілки художників (НСХУ).
Це був обстріл аеропорту одного з наших міст. Ранок 10 квітня 2022 року, у місті Дніпро пролунали потужні вибухи, була підтверджена інформація щодо влучання. Євгенія Дудка, речниця ДСНС виїхала на місце події, але під час ліквідування вогню окупанти запустили ще ракети. Євгенія отримала поранення від снаряда та опинилася у лікарні у важкому стані.
Всі дівчата мріють про щасливу родину, турботливого чоловіка та гарне весілля, але повномасштабне вторгнення внесло корективи в життя кожного. Євгенія та Ігор працювали разом у ДСНС та мріяли про щасливе подружнє життя, але після жахливої події на аеродромі, вони зрозуміли, що не буде кращого моменту аніж зараз. Саме в реанімації Ігор Гетало освідчився в коханні та зробив Євгенії пропозицію, яку вона з радістю прийняла. У травні вони одружилися, але стан жінки залишався важким.
Після реанімації в лікарні Дніпра понад пів року Євгенія перебувала на лікуванні в Німеччині. Там вона чотири дні була в комі, почалася печінкова кровотеча, потім цілодобовий гемодіаліз, двостороння пневмонія і постійні болі. Після повернення в Україну (в лютому 2023 року) проходила лікування в Києві. Попри зусилля лікарів та інтенсивне лікування, вона померла внаслідок ускладнень 7 березня 2023 року.
Отримала орден «За мужність» ІІІ ступеня (2022) – за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.
Художник Гончаренко Тарас — Член Національної спілки художників України (НСХУ). Дізнатися більше про художника тут.
